Соціальна інтеграція молоді з обмеженими фізичними можливостями залишається пріоритетною проблемою суспільства, а фізична культура виступає інструментом подолання соціальної ізоляції та формування комунікативних навичок. Дослідження було спрямоване на теоретичне обґрунтування механізмів, організаційних форм та етапів соціалізації молоді з фізичними обмеженнями через систему адаптивної фізичної культури та спорту. Теоретичний аналіз 36 наукових публікацій з міжнародних баз даних Web of Science, Scopus, PubMed та Google Scholar за період 2019-2025 років було здійснено з використанням методів систематизації, порівняльного та структурнофункціонального аналізу для виявлення концептуальних підходів та розробки процесуальної моделі. Встановлено сім взаємопов’язаних механізмів соціалізуючого впливу фізичної культури, що включають комунікативний, інтеграційний, нормативно-рольовий, компенсаторний, емоційно-вольовий, ціннісно-орієнтаційний та статусно-позиційний, кожен з яких активізує специфічні соціальні компетентності. Систематизовано організаційні форми залучення молоді від спеціалізованих закладів до інклюзивних секцій та громадських організацій з визначенням їхнього соціалізаційного потенціалу. Аналіз джерел засвідчив поліпшення якості життя на 37 % та зниження симптомів депресії й тривоги на 62 % у молоді, залученої до систематичної фізкультурно-спортивної діяльності, водночас виявлено, що 52,8 % тренерів повідомляли про недостатність обладнання та умов. Розроблена процесуальна модель концептуалізує соціалізацію як послідовність чотирьох етапів  – залучення, інтеграція, ідентифікація, трансформація – з визначенням специфічних завдань, механізмів впливу та критеріїв переходу для кожного етапу. Результати формують теоретичну рамку для проєктування диференційованих програм соціалізації та рекомендують інтеграцію технологічних інновацій для розширення доступності адаптивного спорту

адаптивний спорт; якість життя; інклюзивне середовище; емоційне здоров’я; комунікативні навички; змагальна діяльність